Голова культурної аґенції «Терени» — журналістка і культурна менеджерка Тетяна Терен — розповідає про місію і перші пріоритети нової інституції, стереотипи про Полтавщину, які хочеться подолати, а ще — про перші експедиції регіоном та місця і людей, які надихають і мотивують.
Чому ви вирішили заснувати аґенцію?
По-перше, в останні роки я багато говорила про проблему зосередження культурних ініціатив у кількох великих містах і розірвані через війну зв’язки між дієвцями культури в регіонах. Я запускала кілька проєктів поїздок письменників до міст і містечок, але вони не впливають на проблему системно. Так утвердилася думка, що фокусом нової аґенції стане саме робота в регіонах України.
По-друге, як культурна менеджерка, я маю кілька відкладених проєктів, про які давно мріяла, та імен, чия творчість подарувала мені велику любов, а водночас — відчуття внутрішньої відповідальності. Тож «Терени» народилися з любові й відповідальності.
Чому першим регіоном, на якому сфокусувалася аґенція, стала Полтавщина?
Певною мірою це пов’язано з тим, що я родом з Полтавщини, та раніше майже не працювала тут з культурними ініціативами. Але є важливіші причини. Полтавщина досить близько до лінії фронту — вона сусідить з Харківщиною та Сумщиною. З 2014-го і особливо з 2022-го цей регіон прийняв багатьох людей зі сходу, які залишили свої домівки через війну.
Полтавщина пов’язана з багатьма історичним подіями і має чимало культурних скарбів, але досі майже не залучена в загальноукраїнські культурні процеси. Ці землі були русифіковані імперією, тож тут і далі лишається дуже важливою деколонізаційна робота. Власне, рішення створити аґенцію виникло у квітні 2022 року, коли я побачила, як на місцях Полтавської битви 1709 року прокладають сучасні оборонні укріплення.
Мене потрясло, як зримо тут проступають пласти історії і якою очевидною є боротьба ось уже протягом кількох століть з тим самим ворогом. Нам потрібно ще багато переосмислити і повернути з того, що у нас вкрала і що переписала імперія.
Що із ваших перших експедицій вас вразило найбільше?
Я багато їздила Полтавщиною і раніше, тому знаю і Опішню, і Диканьку, і Сорочинці, і Миргород, і Гадяч. Тож вразило насамперед, що, попри всі ці знання, ти приїжджаєш у кожне село — а там нові скарби. Вразили фонди локальних краєзнавчих музеїв — колекції вишивок і кераміки, — нами незнані і недосліджені. З того, що не бачила раніше і що мене захопило, — Земська лікарня в Лубнах у стилі українського модерну.
Вразили неймовірної краси краєвиди — у Чернечому та Слиньковому ярах і селі Великий Перевіз біля Шишак. Вразила громада у Лохвиці, яка відстояла українську церкву (досі, на жаль, рідкість на Полтавщині). Загалом найбільше щоразу вражають саме люди, які зберігають культуру і пам’ять у своїх містечках і селах і щедро діляться своїми історіями і любов’ю до рідних місць. І, звісно, незабутні миті — ранкова кава на пагорбі й вечірня розмова групи біля вогнища.
Який стереотип про Полтавщину вас засмучує?
Про «імперську» Полтаву. Про Полтавщину як край галушок і глечиків. До багатьох полтавських традицій у нас спрощене і шаблонне ставлення. На жаль, це частина колоніального спадку, бо імперія не дозволяла українцям мати свою високу культуру і зберігати свої традиції. Я, звісно, не бачу нічого поганого ані в галушках, ані в глечиках — я з ними виростала, вони є частиною моєї особистої історії. Але і про полтавську кухню, і про полтавську кераміку можна дізнатися значно більше, і вже не бракує сьогодні місць, де можна скуштувати полтавські страви, і тим паче — дізнатися про історію гончарства.
Водночас за цими стереотипами досі мало хто бачить і козацьке бароко, і вишивку білим по білому, і Кричевських, і Сластіона, і Драгоманових, і Русових, і Тютюнника — і ще десятки важливих імен. Маємо також стереотип, який, навпаки, хотілося б зробити реальністю, — про україномовність регіону.
Які глобальні плани в аґенції? Що ти ставите за мету?
Я би хотіла, щоб Полтава і Полтавщина стали частиною загальноукраїнських культурних процесів — щоб сюди постійно приїздили наші автори та митці з інших регіонів. І водночас — щоб вони поверталися натхненні Полтавщиною — з новими ідеями і спільними проєктами з місцевими діячами культури. З цією метою ми плануємо запустити наші мистецькі резиденції і культурно-дослідницькі експедиції, а також — нову літературну премію.
Окрім того, працюючи з децентралізацією культури, ми прагнемо відновлювати і зміцнювати мереживо зв’язків між дієвцями в регіонах України, тож незабаром продовжимо і масштабуємо наші воркшопи для культурних менеджерів.
